За віконцем весна розквітала
Небо повнилось першим дощем.
Я стояв і нарізував сало
Величезним кухонним ножем

Ніж ходив у руках методично
І чомусь пригадалось мені
Безневинне таке й симпатичне
Ніжне тіло тієї свині

Пролетіло життя мов хвилина
Добрим словом ніхто не зігрів,
Що ти бачила, бідна скотина,
Лиш корито та засраний хлів.

І тоді, мов обрікши на муки,
Хтось встромив в твоє серце ножа
Ти збагнула, що люди тварюки,
І твоя відлетіла душа.

Ти далеко тепер, моя бджілко,
У своїм, у свинячім раю,
Я ж на кухні сиджу, п’ю горілку
І тебе потихеньку жую.

Я не злодій, не кат, не злочинець.
В мене друзі, робота, сім'я,
Та який же я, бля, українець
Якщо сала не їстиму я?.. (с)