За віконцем весна розквітала Небо повнилось першим дощем. Я стояв і нарізував сало Величезним кухонним ножем Ніж ходив у руках методично І чомусь пригадалось мені Безневинне таке й симпатичне Ніжне тіло тієї свині Пролетіло життя мов хвилина Добрим словом ніхто не зігрів, Що ти бачила, бідна скотина, Лиш корито та засраний хлів. І тоді, мов обрікши на муки, Хтось встромив в твоє серце ножа Ти збагнула, що люди тварюки, І твоя відлетіла душа. Ти далеко тепер, моя бджілко, У своїм, у свинячім раю, Я ж на кухні сиджу, п’ю горілку І тебе потихеньку жую. Я не злодій, не кат, не злочинець. В мене друзі, робота, сім'я, Та який же я, бля, українець Якщо сала не їстиму я?.. (с)